Мікі 17 (2025)

Поки людство намагається освоїти суворий Ніфльгейм, крижану планету, на якій кожна помилка може коштувати життю, Мікі стає частиною програми, де ціна героїзму вимірюється власним існуванням. Він — субститут, людина, яку відправляють на найнебезпечніші завдання, чудово знаючи, що можливість повернутися з них незначна. Але в цьому світі смерть перестає бути кінцем: після кожного фатального результату свідомість героя переноситься в нове тіло, зберігаючи пам'ять та досвід попередніх життів. Так формується ланцюжок версій самого себе, де кожна наступна — продовження попередньої, але водночас і її тінь.

Спочатку Мікі вважає це чесною угодою: він ризикує, виконує свою роботу, допомагає колонії вижити. Але що довше триває цей цикл, то гостріше він відчуває внутрішній дисонанс. Його нові тіла начебто стають надто тісними для накопичених спогадів. Емоції, які мають згасати, навпаки, накочують із новою силою. Він починає помічати в собі зміни, які не пояснити простим перенесенням пам'яті — ніби з кожною смертю йде щось важливе, а натомість з'являється порожнеча.